Хтось обирає сіяти поле.
Хтось обирає шукати скарби,
А ми обрали учительську долю,
Долю – найважчу на землі.
Є на нашій Землі для кожної людини дороге й миле серцю місце – рідна школа. Вона щороку з вересня по травень гомінлива, а влітку, наче принишкла – сумує за дітворою. Привабливе освітнє середовище, як правило, створюють учителі.
Подружжя Пастухів Олександр Панасович та Галина Миколаївна обрали для себе саме долю вчителя. Галина Миколаївна згадує: « Це був клик душі. Дуже подобалася професія вчителя. А ще в шкільні роки, по-дитячому, була закохана у свого вчителя російської мови та літератури, і саме його манера викладання, вплинула на мій остаточний вибір». А в Олександра Панасовича батько був вчителем, тому він і не вагався, а відразу пішов по його стежині. Після закінчення Волочиської ЗОШ №1, ще до вступу в інститут, викладав музику, яку дуже любив, грав на баяні. Педагогічну освіту здобув у м. Кам’янець – Подільському, за направленням викладав українську мову та літературу у Криму, де в школі навчалося 1 700 учнів. Через рік – служба в армії у м. Сімферополі. А потім працював у школі с. Завалійки на рідній Хмельниччині.
Галина Миколаївна після закінчення 8 класів, вступає до Хмельницького педагогічного училища. Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася у селі Юхимівці, після 3 курсу була на практиці піонервожатою, а Олександр Панасович – баяністом у піонерському таборі.
Згодом подружжя Пастухів працюють у Чухелівській восьмирічній школі, Олександр Панасович – директором, а Галина Миколаївна – вчителем. «Піднімали культуру колективом молодих вчителів, також фарбували нову школу, ще й була норма прополювання буряків, за те давали по 16 кг цукру», – згадує Олександр Панасович. Під час роботи у цій школі Галина Миколаївна одночасно і навчається, адже вступила у Львівський педагогічний інститут на факультет російської мови та літератури.
А у 1975 році подружжя Пастухів працюють у ЗОШ № 5 м. Волочиська, Олександр Панасович – педагогом-організатором, а Галина Миколаївна – вчителем російської мови та літератури. « Запам’ятався перший мій клас, який вела від 1 класу до випуску, адже на той час відкривали російські класи. До 4 класу була вихователем продовженого дня, а потім – класним керівником. Дуже часто згадую нашу зустріч випускників після 20 років. Дружня і тепла була атмосфера», – ділиться своїми враженнями з нами Галина Миколаївна.
У 1989 році з відкриттям нової школи у місті, де формувався новий педагогічний колектив, перейшли працювати у ЗОШ № 6. Олександр Панасович – завучем по виховній роботі, а Галина Миколаївна – вчителем російської мови та літератури, а згодом української мови та літератури. « До сьогодні сняться правопорушники»,– з посмішкою згадує Олександр Панасович. – А ще як організували на чолі з молодим директором Ревуцьким В. В. духовий оркестр, клуб « Сім’я, пісня, книга», пісенний конкурс « Водограй». Все робили для гармонійного розвитку та виховання учнів».
Після 29 років стажу Галина Миколаївна закінчила свою педагогічну діяльність у школі. Вивчила досконало італійську мову, отримала документ, який дозволяє викладати цю мову, а також далі навчає російської мови. « Моя пристрасть, – із захопленням говорить Галина Миколаївна. – Часто згадую дітей і батьків, а також колектив, повезло з гарними людьми.» Олександр Панасович працював до 2006 року та переїхав до дружини в Італію.
– Які побажання чи поради ви дали б молодим вчителям?- запитуємо у подружжя Пастухів під час нашого інтернет-спілкування.
– Насамперед, любити дітей, мати терпіння, зацікавлювати їх та самовдосконалюватися, – підкреслює Олександр Панасович.
А Галина Миколаївна додає:
– Вчитель завжди має залишатися сіячем доброго, мудрого, вічного. Але найвища оцінка для вчителя, коли учень називає його справедливим