Саме ці слова великої шани і вдячності звучать від учнів на адресу Вчителя з великої літери, Людини, яка понад 40 років свого життя віддала педагогічній діяльності, Клавдії Василівни Процухи. Багатьом поколінням дала педагог путівку у життя. Серед них – лікарі, агрономи, підприємці, вчителі – ціла генерація людей, які реалізували себе, як особистості.

 Ще навчаючись у школі мріяла стати вчителем, а наставником Клавдії Василівни був вчитель математики, за походженням болгарин. Закінчивши школу із срібною медаллю, молода дівчина вирішила вступати на фізико-математичний напрям у Чернівецький педагогічний інститут. Цікаве та захоплююче було студенське життя. «А ще разом зі мною на цей напрям вступили 17 учнів моєї школи»,- згадує Клавдія Василівна.

Здобувши диплом спеціаліста, за направленням, розпочала свою педагогічну діяльність у с. Курилівка Волочиського району. Розбудовується Волочиськ, споруджуються нові школи. Спочатку Клавдія Василівна працює у школі № 2, потім переходить у школу № 5. А вже з 1989 року працювала у новозбудованій школі № 6 м. Волочиська.

 Закохана у математику, чудово знала свій предмет і постійно удосконалювала свою майстерність, завжди ділилася своїм досвідом з колегами. Адже потрапила до гарного, дружнього колективу, де вміють і підтримати один одного у важку хвилину, і порадіти один за одного. З великим натхненням і наполегливістю працювала вчителька математики все своє життя. ЇЇ урокам учні віддавали перевагу, бо на кожному панувала атмосфера емоційного піднесення, невимушеності, зацікавленості.

 За сумлінне ставлення до своїх обов’язків Клавдія Василівна Процуха удостоєна багатьох відзнак районного, обласного рівнів, отримала звання « Старший вчитель», «Вчитель-методист». Вона – «Відмінник народної освіти».

 Випускники, в яких Клавдія Василівна була класним керівником, завжди з радістю і гордістю запрошують її на ювілейні зустрічі.

 Наставник молоді, ветеран праці і ще безліч синонімів характеризують Клавдію Василівну за те, що сіяла в дитячих серцях розумне, добре, вічне. Ніколи не уявляла себе поза колективом, весь час перебувала і перебуває у вирі шкільного життя, у постійному спілкуванні. Хоч і на заслуженому відпочинку, але Клавдія Василівна приходить у школу, радіє за колег та вже за онуків своїх вихованців.