1 вересня – це свято, яке так чи інакше торкається кожного з нас, адже незалежно від того, чи ти сам школяр, чи твої діти переступають шкільний поріг, у цей день неодмінно згадуєш свою школу, своїх учителів і особливі моменти дитинства.

Для мене це теж було особливе свято, тому що цей навчальний рік для мене та моїх однокласників останній. Свято розпочалося зворушливою миттю: ми вивели на святковий майданчик маленьких першокласників. Дорослі – ті, хто вже стоїть на порозі самостійного життя, – повели за руку тих, кому лише належить пізнати дивовижний світ школи. У цьому було щось більше, ніж просто красива традиція. Це була передача естафети – від старших до молодших, від тих, хто вже майже прощається зі школою, до тих, хто лише починає писати свою шкільну історію.

З вітальним словом до учнів, батьків і педагогів звернувся директор ліцею Ревуцький В.В. Щирі побажання успіхів, натхнення, нових звершень та мирного навчального року стали добрим початком нового шкільного етапу.

Особливо тепло прозвучали слова Владислава Шевчука,  колишнього учня нашої школи, а нині керівника Центру допомоги ветеранам Волочиської міської ради. Його виступ нагадав усім присутнім: школа – це не лише роки навчання. Це місце, яке назавжди залишається у серці, об’єднуючи різні покоління випускників.

До святкових привітань долучився ще один наш випускник, Ілля Лавренюк, який сьогодні прийшов до ліцею вже в новій ролі як батько першокласника. Символічно, що школа, яка колись була частиною його дитинства, тепер зустріла його дитину. Саме такі моменти найкраще показують, як продовжується шкільна історія з покоління в покоління.

А далі настав один із найтепліших моментів свята. Одинадцятикласники подарували першокласникам пам’ятні емблеми-медалі з логотипом ліцею. Маленькі медалі  як знак того, що відтепер вони частина великої шкільної родини. До подарунків додалися щирі слова-побажання та пісня у виконанні майбутніх випускників.

І ось уже весь ліцей зажив одним ритмом. Яскравий флешмоб об’єднав наймолодших і найстарших, учнів початкової, середньої та старшої школи. На одному майданчику були всі – ті, хто тільки знайомиться зі школою, і ті, хто вже рахує останні місяці до випуску.

А потім пролунав дзвоник. Для першокласників – перший у житті. Для одинадцятикласників – останній.

Ось так і продовжується шкільна історія – від покоління до покоління. Нехай цей навчальний рік буде мирним, щасливим, успішним і щедрим на добрі події.У добру путь, першокласники!

У добру путь, наші майбутні випускники! Нехай шкільний дзвоник назавжди залишиться у ваших серцях!

Учениця 11-А Бович Софія