Ось вже 25 раз пролунав малиновий дзвоник першого вересня у нашій школі. Я навіть ще не народилася, коли ці стіни приймали перших учнів. Сотні вчителів та учнів вперше у 1989 році переступили поріг новозбудованої школи. Нові обличчя, нові кабінети, нові вчителі, нові класні колективи. Для мене це дуже багато – 25 років, але нещодавно я спілкувалася з вчителями, які у цей далекий для мене час приймали у школі учнів. Багато з них вже не працюють, пішли на відпочинок.
І ось цього року на День вчителя сталося неймовірне. Родина Пастухів-Олександр Панасович та Галина Миколаївна – вирішили зібрати тих, хто пам’ятає це далеке 1 вересня 1989 року. На жаль, не всі змогли бути на святі, але ветеранів зібралося чимало: Процуха Клавдія Василівна, Федевич Раїса Дмитрівна, Лисюк Ольга Петрівна, Мариняк Людмила Борисівна, Ревуцькі Володимир Васильович та Марія Юхимівна, Войціховські Віталій Васильович та Галина Василівна, Танчук Марія Іванівна, Небрунь Надія Петрівна, Верхола Ірина Петрівна, Ковальчук Людмила Ярославівна, Караїми Степан Михайлович та Марія Павлівна, Оліх Василь Леонідович.
Як розповідала Ірина Петрівна, відгукнулися усі, кого запрошували. Ніхто навіть не думав відмовлятися. Зразу питали «Куди і коли?». Вечір пройшов швидко і непомітно,згадували як робили перші кроки у новій школі, як гуртувався колектив.
Василь Леонідович згадали неймовірно велику кількість кумедних історій, які відбувалися і був справжньою душею компанії.
Віталій Васильович не оминув у розмовах і тих, кого вже немає з нами. Верхолу Віктора Степановича, який вчив молодих колег витримки, вмінню «гасити» конфліктні ситуації і виходити з них достойно. Вмінню бути справжніми чоловіками, які працюють серед такої кількості жінок. Федевича Юліана Ярославовича, гумор і почуття справедливості якого завжди допомагали у роботі.
Звичайно, як і усі вчителі згадали і найулюбленіших учнів, які не давали забути про спокій, які потребували особливої уваги. Дякували незмінному директору Володимиру Васильовичу, який виявив себе чудовим організатором у свої 29 років, який зумів організувати роботу величезного колективу і робить це досі.
Згадували багато, розповідали, як склалося життя після школи, адже доля розкидала їх по різних країнах. Веселилися багато годин поспіль, танцювали, жартували і лише далеко за північ почали розходитися по домівках. Усі пішли задоволені, дякуючи усім за зустріч. Прощаючись, вирішили такі зустрічі робити традиційними і частішими. Щасти вам, любі наші, дякуємо вам від усіх ваших численних учнів. Залишайтеся з нами назавжди!
Альохіна Анастасія
