Не буває в житті випадковостей, і люди, яких ми зустрічаємо по житті, теж з’являються недарма. Вони можуть вказати нам вихід зі складної ситуації, допомогти критично подивитися на власні вчинки, поділитися власним досвідом, знаннями, вміннями, вселити надію на краще, сприймати кожен момент як свято і бути впевненим у власних силах. На щастя їх достатньо, і вони серед нас.
Зі мною погодяться всі ті, кого навчала Ольга Петрівна Лисюк. Народившись у сім’ї службовців, не могла маленька Олюся Пшоняк бути капризною, недисциплінованою, не виваженою у своїх вчинках. Адже батьки були для неї прикладом і авторитетом. Розумниця і улюблениця, дівчинка гарно навчалася в школі, була працьовитою, активною, хорошою помічницею класному керівнику, подругою для однокласників. Особливістю характеру привітної і впевненої дитини вже тоді було відчуття справедливості і категоричне не сприйняття нав’язування нерозумних ідей.
Бажання стати вчителем в Олі з’явилося ще в школі, адже їй легко було сходитися з людьми, допомагати із завданнями друзям, вдавалося заохотити інших до креативної роботи, а ще хотілося поділитися теплом і любов’ю з курносими і допитливими школяриками. Як фах випускниця визначила для себе вчителя іноземної мови, і не дивно. Адже майбутнє життя вимагає освічених і активних особистостей, а без іноземної мови важко бути успішним. Тому Житомирський педагогічний інститут ім. І.Франка був хорошим стартом для педагогічного зростання. Після закінчення вузу Ольга Петрівна працювала у Кашперівській середній школі Баранівського району Житомитської області, організатором та вчителем початкової школи та групи продовженого дня. Це були цікаві роки інтенсивної практики і накопичення досвіду для молодої вчительки.
Але рідна земля на Хмельниччині вабила додому, тут теж потрібні були талановиті та небайдужі до своєї професії люди. Тому незабаром у Волочиській ЗОШ №5 учні мали приємність навчатися усім складнощам англійської мови в Ольги Петрівни Лисюк. Не цуралася та творча вчителька новизни та нововведень, цікавим досвідом була її робота з учнями поглибленого класу, клубом інтернаціональної дружби. Чимало було креативних ідей у дослідженні мови та специфіці вживання граматичних форм та конструкцій. Все це Ольга Петрівна показувала на відкритих уроках і заходах, відтворювала у методичних посібниках та педагогічних доробках. З відкриттям нового закладу у нашому місті, без остраху разом зі своїми учнями перейшла до Волочиської ЗОШ №6 для того,щоб утверджувати себе як досвідчений педагог, вихователь і просто хороша людина. Пошастило їй і з колегами по кафедрі, а саме: Богданою Петрівною Андрушкевич, Валентиною Веніамінівною Лубкович, Людмилою Ананівною Третяк та багатьма іншими молодими вчителями, що працювали тут. Приємним було і те, що учні підібралися цілеспрямовані та працьовиті. Це і не дивно, бо діти є відображенням своїх вчителів. Вони досягали висот в олімпіадах, конкурсах, роботі в МАН, чим підтведжували високу кваліфікованість Ольги Петрівни. Адміністрація закладу та відділ освіти теж оцінили роботу вчительки, присвоївши звання «Вчитель вищої категорії та «Вчитель – методист». Багато випускників зараз працюють вчителями і продовжують йти по прокладеній цією самовідданою людиною стежині. Вкладають у маленькі голови знання і запалюють в серцях тепло, віддаючи свою часточку душі за прикладом свого педагога і вихователя.
