НАШІ ГЕРОЇ
  • Коментарі запису:0 коментарів

Ми продовжуємо знайомити вас з нашими випускниками, учасниками АТО. З тими, кому ми повинні дякувати за наші безтурботне життя, щасливий сміх дітей, народження нових сімей та продовження мирного життя в Україні.

Гуляк Дмитро у 2000 році пішов в перший клас, до школи його привела  Пендрак Людмила Францівна, яка і стала його провідником до світу цікавих знань.  У школі найулюбленішими були уроки плавання, тому залюбки відвідував басейн. 

У Дмитра було велике бажання якнайшвидше оволодіти комп’ютером, тому відвідував факультатив з інформатики.  Цей приємний хлопчик підтримував дружні стосунки з багатьма однокласниками, а саме з Аліною Чорною, Ілоною Рожевою, Людою Томчишин, Валіком  Шевчуком, Андрієм Дудом, Ірою Ковбасюк, Альоною Музикою. Разом вчилися, відпочивали, проводили багато часу разом.  

У п’ятому класі його класним керівником стала Яцина Інна Григорівна. З теплотою вона згадує свого учня:

– Пам’ятаю Діму Гуляка  завжди усміхненим. Я була його класним керівником  з 5 по 9-ий  клас. А у 10-11 класах викладала зарубіжну літературу.  Навчався на достатньому рівні. Відповідальний, слухняний учень. Коли що не попросиш зробити, ніколи не відмовить. Він дружив з моїм сином Валентином, тому часто бував у нас вдома. Товариський, щирий і добрий.  А коли дізналася, що він пішов захищати нашу землю, відразу прокинулося почуття гордості і водночас тривоги. Адже Діма своїм прикладом показав, що не тільки словами можна любити свою Батьківщину, але і вчинками доводити це. Цього року під час військово-патріотичних змагань до 6 грудня, я зі своїм 11-А класом створили газету «Вірні сини Батьківщини», у якій написали про Діму Гуляка, нашого учня, який не кричав про патріотизм, а  мовчки виконував свій обов’язок.

 Дмитро з повагою та любов’ю згадує своїх вчителів Інну Григорівну, Наталія Іванівну Глуговську, Липу Ларису Борисівну, Моцного Миколу Михайловича. Одразу попросив вибачення перед тими, чиї імена забув назвати, адже йому випало немало випробувань. Після закічення школи продовжив навчання  у Волочиському ліцеї за спеціальністю «Токар». Після закінчення навчання  вирішив піти в армію, в АТО попав солдатом і починав там службу з 2014 у м.Маріуполі,  а саме в аеропорту. Об’їздив усю Донецьку обл., у саме  місто Донецьк  не заїжджав,  був біля нього у м. Курахово. Саме там і була найважча служба, а також у Великій  Новоселівці  Донецької області. Дмитро згадує: «Найяскравіше запам’яталося, як ми, перебуваючи під обстрілами в аеропорту Маріуполя, дуже шкодували, що не можемо замовити піцу. Ось так розважали себе, щоб не думати про погане».  Під час виконання службово – бойових завдань в зоні АТО дослужився до старшого сержанта на посаді заступника командира взводу, 9 окремого полку оперативного призначення.  На даний момент проходжу службу у місті Запоріжжі,    військова частина 3029.  

-Дмитре, що хочеш побажати сучасним школярам?

-Школярам, які навчаються зараз в Україні і які пов’язують своє майбутнє з Україною, хочу побажати,  щоб вони вчилися якомога сумлінніше, бо їхня доля в їхніх руках. А від мене і від моїх колег залежить все, щоб зробити так, щоб вони мали можливість вчитись і вступити до вищих навчальних закладів,  створили свою сім’ю і мали мирне небо над головою.

Юний журналіст  Бович Діана

Залишити відповідь