Герої не вмирають!

У школі його знали усі та і поза школою також, адже його мати працює вчителем історії в НВК,  бабуся, Ольга Василівна Гуляк, працювала заступником директора. Тому в перший клас він прийшов зовсім не переляканим, адже і до того тут бував часто.

 Згадує перша вчителька Сінькова Раїса Варфоломіївна:

– При імені Рома Гуляк в пам’яті відразу виникає образ стрункого худорлявого хлопчика, з виразними темними очима, акуратно підстриженим темним хвилястим волоссям. На маленького першокласника відразу посипалось безліч обов’язків: слід навчитися гарно читати, охайно красиво виводити літери і цифри, розв’язувати приклади і задачі. З перших днів Рома поєднував навчання в школі з навчанням в танцювальній студії. А з яким захопленням ми  спостерігали за ним, коли він танцював на шкільних заходах (відвідував заняття народного самодіяльного ансамблю бального танцю «Перлина» при Волочиському районному будинку культури протягом 12 років) та на сцені Будинку культури. Вишукані костюми, пошиті мамою, справжні артистичні рухи – все це викликало захоплення і гордість. Адже то наш Ромка, він з нашого класу. 

Далі навчався у класі правового профілю, який вперше був створений в НВК. Класний керівник Тамара Павлівна, а вчитися в школі, де мама спостерігає за кожним твоїм кроком непереливки.

Його вчителька української мови та літератури Пастух Галина Миколаївна згадує про нього:

– Є люди, про яких кажуть: “З ним можна і в огонь і в воду”. От такий і Ромка: прямий, відкритий, нелукавий. Не любить брехні. Говорить завжди правду, навіть тоді, коли комусь вона не подобається. Добрий, завжди подасть руку допомоги, коли треба заради друга ризикнути. Гарний танцюрист, спортсмен,  наполегливий у досягненні мети.  І взагалі гарний приклад для молодих людей. До нього  завжди тягнуться однолітки. Класний хлопець, як каже сучасна молодь!

Після закінчення школи продовжив навчання у торгівельно  – економічному інституті на факультеті комерційна діяльність в митній справі у місті Хмельницькому.  Відслужив строкову службу у м.Феодосії у частині МЧС.

Коли отримав повістку  в АТО, рідні намагалися відмовити, сховати. Але він одразу сказав, що ховатися не буде і відслужить так як усі. Був  мобілізований  у липні 2015 року до Збройних Сил України, перебував на Донеччині у   селі Луганське, що 20 кілометрів від Дебальцева. Професія у нього військова, коректувальник мінометного вогню, обслуговував важкий 120 мм міномет.

Мати розповідала, що син  намагався не хвилювати рідних своїми проблемами, тільки завжди і чути: «Не хвилюйтесь, у нас все спокійно». Лише з новин мати могла почути про обстріли. Підтримували хлопця рідні, волонтери, учні НВК .

Під час проходження служби закінчив курс фахової підготовки сержантського складу базового рівня і здобув кваліфікацію спеціаліста 3 класу. Навчався за програмою підготовки Лідерства базового рівня та склав комплексний випускний іспит.

За високі показники в бойовій підготовці, за старанність, розумну ініціативу і професіоналізм, за сумлінне виконання своїх службових (бойових) обов’язків з відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях неодноразово нагороджений Грамотами та Подяками, медаллю «Учасник бойових дій, ветеран війни», медаллю « За оборону рідної держави»

 У 2016 р.  нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»

У 2019 р. – нагороджений медаллю «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність»

Тамара Павлівна згадувала, що найбільше, що вразило сина на війні, це очі дітей, які втратили дитинство. Він завжди порівнював своє дитинство з їхнім, тому що бачив перед собою засмучених переляканих дітей Донбасу. І все продовжував і продовжував службу за контрактом. Він був лідером, за яким йшли, командиром, якого поважали, слухали. Командиром, який завжди йшов попереду, попри небезпеку.

Під час перебування в АТО хлопець змінився психологічно, у нього відбулася сильна переоцінка духовних цінностей. Мама хлопця була впевнена,  що після війни він повернеться зовсім іншим: мужнім, дорослим чоловіком, який пізнав справжню вартість життя.

Востаннє вони спілкувалися напередодні, 26 квітня. «Мамо, не хвилюйся, нас відвели від межі розмежування, протягом 10 днів буду вдома. Чекай, люблю..»   Вічна пам’ять Герою! Герої не вмирають!

Цей запис має 2 коментар(-ів)

  1. Старинська Світлана

    Вічна пам’ять!!!!

  2. Світлана Шимкова

    Вічна пам’ять герою! 😭

Залишити відповідь