Війна нікого не жаліє: ні татусів – бійців, ні матерів, ні дітей. Від неї не можна заховатися. Ми тільки слухаємо, а нам страшно. Це зараз у затишній домівці, класі ми можемо лише поспівчувати тим, хто пережив війну. Про страхіття війни ми можемо дізнатись і з книг, і з кінофільмів, і з розповідей.

До 69-ої річниці Великої Вітчизняної війни 06.05.2014року ми з учнями 3-В та 3-Б класів ходили до музею Бойової слави.

У ньому діти могли побачити різну бойову техніку, якою користувалися фронтовики на території нашого міста, обороняючи батьківщину від німецьких загарбників. Діти з захопленням розглядали її та фотографувались.

 Також побували у землянці, де поринули у воєнні часи, навіть пообідали своїми  наїдками  і відчули  себе «маленькими партизанами»

 У музеї Бойової слави діти мали можливість побачити,  за допомогою яких телефонних апаратів відбувався зв’язок з головнокомандуючими, приміряли головний одяг борців за мирне небо над головою.

 І ось декілька слів з враженнями учениці 3-В класу Сілкіної Ірини:

-Мені дуже сподобалась екскурсія до музею. Стільки цікавого ми побачили разом із моїми однокласниками. Ми побачили там багато воєнного приладдя і техніки – різні машини, танки, зброю та інше. Мене дивує те, як наші дідусі могли керувати такими великими танками та користуватись такою великою зброєю. Також ми побували у землянці, де мали можливість поїсти, як у часи війни там їли і посидіти на тих ліжках, де відпочивали наші герої – українські солдати. Із землянки Інна Володимирівна і Лариса Захарівна повели нас у музей. Ми зайшли у дуже велике з вигляду приміщення, де було багато маленьких кімнаток. Там ми побачили пістолети, гранати, телефон, який допомагав нашим захисникам зв’язуватись із між собою та отримувати інформацію про нападників.  Ще там був старовинний сержантський кашкет, який ми мали можливість приміряти. Нам дуже сподобалось у музеї. Я раджу усім піти на екскурсію до музею Бойової Слави.

  Наша екскурсія завершилась із сльозами  на очах за біль наших предків, але з радістю у серці, що ми зараз маємо можливість жити у такому мальовничому містечку і саме головне – у мирі! І нині, через багато років після закінчення війни, серця сповнені глибокою вдячністю до воїнів, які здобули перемогу.

вихователь ГПД №7  Дрозд І.В.