Є дати, які неможливо забути. Вони не просто залишаються в календарі – вони залишаються в наших серцях. Саме таким став для нас день 23 березня.
Цього дня 2026 року ми, учні Волочиського ліцею імені Героя України Максима Отінова, зібралися на шкільному майданчику, щоб вшанувати пам’ять нашого земляка, випускника і Героя — Максима Отінова. Минуло два роки з дня його загибелі, але біль втрати не стихає, а пам’ять лише міцнішає.
На заході були присутні учні, вчителі, родина Максима, військові та ветерани. Для нас це була не просто подія – це була зустріч із пам’яттю, яка об’єднує.
Ми слухали ведучих – наших старшокласників Софію Поцулко та Іллю Довбуша – і відчували, як кожне слово проходить крізь серце. Урочисто лунав Гімн України та Гімн ліцею. У ці моменти особливо гостро відчувалося: ми — єдині.
Особливо вразила розповідь Сергія Іванюка (побратима) про останній бій Максима. Він знав, на що йде. Він розумів ризик, але все одно зробив свій вибір – врятувати інших. Його подвиг змушує замислитися кожного з нас: що означає бути справжнім патріотом своєї країни.
Хвилина мовчання стала для нас моментом тиші, у якій звучало більше, ніж слова. Ми згадували не лише Максима, а й усіх випускників, батьків і працівників ліцею, які віддали життя за Україну. Їхні імена назавжди вписані в історію нашого закладу – і в нашу пам’ять.
Покладання квітів до меморіальних дошок було дуже зворушливим. У кожній квітці — вдячність. У кожному жесті — повага.
Ми слухали виступи директора ліцею та гостей і розуміли: пам’ять – це не лише слова. Це наша відповідальність.
Для нас Максим Отінов – не просто ім’я. Це приклад. Він навчався у тих самих класах, ходив тими самими коридорами, мріяв, як і ми. І саме тому його історія така близька.
Ми пишаємося, що наш ліцей носить його ім’я. Це не просто назва – це щоденне нагадування про ціну свободи. У наших класах ми вчимося не лише предметів – ми вчимося бути сильними, відповідальними, небайдужими.
Ми також розуміємо, що пам’ять – це дія. Тому разом із вчителями та батьками ми допомагаємо військовим: учителі плетуть маскувальні сітки, ми проводимо благодійні концерти та ярмарки, збираємо допомогу.Це наш спосіб сказати: ми поруч.
Особливо важливо для нас те, що ми підтримуємо побратимів Максима. Навіть після його загибелі цей зв’язок не зник. І ми відчуваємо: це більше, ніж допомога – це єдність.
Пісні, які звучали під час заходу, торкнулися душі кожного. У них були і біль, і надія, і віра. Бо ми розуміємо: навіть у найважчі часи ми повинні залишатися сильними.
Цей день навчив нас головного: герої не зникають. Вони залишаються з нами – у наших вчинках, у наших цінностях, у нашій любові до України.
І ми обіцяємо пам’ятати.
Бо пам’ять – це наша сила.
Учениці 8-Б класу Пипа Софія, Черниченко Софія
