Драгосєвич Максим Дмитрович, випускник НВК.  Ось як згадує його вчителька української мови та літератури Ткачук С.В.

-Згадаю біляву чуприну і великі голубі очі на завжди усміхненому обличчі. Таким зі шкільної парти мені запам’ятався Максим Драгосевич, учень, якого я навчала рідної мови й літератури. Коли дізналася, що Максим був у зоні АТО, подумала, що саме такі хлопці, які завжди мають свою думку, в серцях яких живе вічний неспокій, прямі й відверті, не можуть стояти осторонь, коли країна в біді.

 Після закінчення 8 класу він вступив до Львівського військового ліцею ім. Героїв Крут. Далі навчався в Національному  університеті Міністерства внутрішніх справ та університеті «Україна» на юридичному факультеті.

Мені було дуже цікаво дізнатися, як саме Максим потрапив у зону АТО? Що спонукало його на цей крок?

У відповідь я почула, що Максим ще з січня чекав повістки до військкомату, але там вважали, що час поки не настав. Пізніше він прийняв рішення піти добровольцем, аргументуючи це тим, що обов’язок кожного українського військового – захистити свій народ та Батьківщину. А уже 17 серпня був мобілізований до 30-ї механізованої бригади та відправлений на військове навчання. Це був зважений крок, добре обдуманий, і він змінив його життя. Максим був до цього готовий.

Він розповідав, що наші військові  допомагали людям харчами, дітям подарунки на свята вручали. Місцеві просили не залишати їх і розповідали жахливі історії про чеченців, які приходять і грабують , забирають останнє, погрожуючи зброєю.

Коли Максим був на навчанні він говорив з матір’ю щоденно. Перебуваючи на передовій , він міг не телефонувати по декілька днів. Максим – заступник командира роти і на ньому лежить велика відповідальність. Був випадок, коли його хотіли перевести в іншу бригаду , але Максим не ішов, адже побратими в нього перевірені часом і боями.

Також  мам Максима розповідає про побут і режим . «2 години стоїмо на посту, 2 години – відпочиваємо, паралельно будуємо бліндажу та закріплюємо позиції. Буває, розмовляємо по телефону , і він дає мені послухати, як хтось власні вірші читає або ж співає.»

Перебуваючи в АТО, він виявляв велику любов до матері: прислав їй 50 роз і написав записку: «Мамо , ти заслуговуєш таких троянд кожного дня».

Коли матір просила його повернутися, він завжди говорив, що не може покинути своїх хлопців. Саме на фронті пізнав, що таке бойове братство.

Тож ми бажаємо йому здоров’я та терпіння та вітаємо з Днем народження!

Юний журналіст Дзьоник Ірина