Напевно, найважливішою подією для кожного одинадцятикласника нашого навчального закладу є участь у змаганнях до Дня Збройних Сил України. Оскільки змагання не проводились протягом двох років, ми були дуже щасливими, коли дізнались, що цього року вони все таки будуть. І майже відразу почали готуватись. Цілий місяць, все про шо ми думали це була лише підготовка до змагань. Ми марширували і вчили пісню до художнього номеру на перервах, а жоден урок фізкультури не пройшов без повторення танцю та закидання м’яча в кільце. Скільки бинту ми використали, тренуючись накладати пов’язку на голову та шину, важко уявити. Це був дуже емоційний місяць, було важко, як морально, так і фізично але, в той же час, неймовірно весело та радісно, скільки ми сміялись, поки вчили танець та перетягували канат, як раділи кожного разу коли робили на одне скручування чи підтягування більше. Ми не були впевнені в перемозі, просто старались добре зробити свою частинку роботи.
Коли ж ми зайшли в зал, де мали проходити змагання, по обличчях моїх однокласників було очевидно, що ніхто не був готовим на 100%, хвилювання і нерви брали гору. Було безліч батьків, вчителів та людей, які прийшли підтримати друзів, чи просто подивитись, а ми були в центрі уваги, що зовсім не полегшувало наше хвилювання. Але посмішки на обличчях батьків, жести підтримки від вчителів а головне те, що ми були там разом, врешті-решт заспокоїло та додало сил. Зараз, оглядаючись назад, можу сказати, що були конкурси, в яких ми могли проявити себе краще, а були і ті, де кожен стрибнув вище своєї голови, привівши клас до перемоги. Я давно не відчувала такої гордості, як того дня. Я в захваті спостерігала, за зусиллями, яких мої однокласники доклали до кожного конкурсу, в мене бігли мурашки по тілу, коли вони з останніх сил старались вигризти перемогу. Ці зусилля найбільше підіймали командний дух, і мотивували боротись далі. І нехай ми не виграли в усіх конкурсах, до яких так старанно готувались, для багатьох з нас це було особистою перемогою.
Ця подія дуже здружила наш клас, ми так кричали підтримуючи один одного, що не могли нормально говорити наступного дня, а всі долоні були в синцях від оплесків. Це відчуття спільної радості та ейфорії стане одним з найкращих шкільних спогадів. І все ж як би ми не раділи перемозі, думаю найважливішим досвідом стала та підтримка, яку ми відчули один від одного. Я з впевненістю можу сказати, від імені всього класу, що ті емоції були варті таких старань і цю перемогу ми не зможемо забути ще довго.
Учениця 11-Б класу Сушко Софія
