Зараз наша країна переживає нелегкі часи. На сході проходять бойові дії. Війна продовжує забирати життя українців. Багато наших випускників є учасниками АТО. Одним із них є Верба Роман.
Він навчався в 11-А класі, класний керівник – Ревуцька Марія Юхимівна. Хто ж знав, що в цьому класі буде стільки майбутніх героїв.
Яким він був в дитинстві, наш випускник. Починав своє навчання він в Курилівській ЗОШ. Першою вчителькою була його мама, Верба Ольга Петрівна. Можливо, тому що в його першому класі навчалося шестеро дівчат і лише один хлопчик, у нього і виникло бажання бути захисником. Роман ще з дитинства мріяв захищати рідну країну, тому прийняв рішення, що після випуску зі школи, буде навчатися у Національній Академії Державної прикордонної служби України.
Ось, що розповіла мені його мати, Ольга Петрівна:
– З дитинства Ромка був дуже слухняним, посидючим хлопчиком. Домашні завдання виконував завжди самостійно, чітко виконуючи усі вказівки вчителя. Стати військовим хотів завжди. Я була категорично проти, тому що військових у родині було вдосталь. Останнім моїм аргументом було те, що він маленького зросту, мовляв, який з тебе буде офіцер. На що син відповів: «Стрій розвернеться в другу сторону, і я буду першим».
Ось так і сталося. Він зі своїм найкращим другом, однокласником Веселовим Сергієм, вступають до Хмельницької Національній академії Державної прикордонної служби України. Разом закінчують, несуть службу. Починається війна – і Роман, в числі перших, потрапляє на фронт.
Згадує мати:
– Під час перебування сина в АТО, переживали дуже. Коли дізналися цю новину, зрозуміли, що уся екіпіровка – наша фінансова проблема. У цей час усе саме розпалювалося все більше і більше. Іловайський котел його оминув, а під Волновахою він був. Дзвонити нам заборонив, дзвонив тільки сам. Пояснював тим, щоб через мобільний зв’язок не розсекречувати їхнього перебування. Він не бачив перших кроків свого сина, перших слів. Взагалі перший рік Давид провів без батька. Коли повернувся, то першими його словами були: «Які ви щасливі, що не бачити і не знаєте того, що відбувається там». Додому приїхав з маленьким букетиком польових квітів і одразу попросив відвезти його до сина.
Він перебував в зоні АТО близько 2 місяців: з кінця липня до початку жовтня 2014 року. Був в таких населених пунктах Донецької області, як: Волноваха, Гранітне, Гнутове, Тельманове, Сартана. Коли я запитала, що найбільше вразило Романа під час перебування в зоні бойових дій, він відповів:
– Коли перебуваєш у тих регіонах, не знаєш, що буде через 10 хв. Ось тоді повністю переосмислюєш життєві цінності та по – іншому сприймаєш все те, що тебе до того оточувало.
Найбільше Романа підтримували його рідні та близькі друзі. На даний час він проходить службу в Державній Прикордонній службі України, знов таки зі своїм другом, з яким вони вже стали кумами.
А його вчителька, Марія Юхимівна, згадує свого учня такими теплими словами: «Переглядаю старі фотографії випускників і бачу свій 11-А, 2006 року випуску, та ловлю себе на думці, як непомітно летить час. Адже наступного року ми зустрінемось знов на десятиріччі після закінчення…
Який щасливий був час. Мирна країна, випускники, кожен з яких обирав свою дорогу, щасливі батьки, які не боялись у світ пускати своїх дітей і ніби вперше побачили на випускному змужнілих синів і дочок. А в очах у кожного і радість і надія…
Ось Роман Верба, який після закінчення комплексу вступив на навчання до Академії прикордонних військ України. Закінчив її на відмінно, з червоним дипломом, і поїхав за призначенням захищати кордони нашої Батьківщини.
Та не знав Роман, що буде учасником бойових дій, учасником АТО і захищатиме рідну українську землю зі зброєю в руках. Війна, яка прийшла сьогодні на нашу землю, поза всяким сумнівом, є для українського народу війною оборонною. Українські солдати не воюють на території інших країн: вони захищають свою землю і цілісність своєї держави.
Роман своє майбутнє пов’язував з професією військового ще зі шкільної лави, і мав для цього усі необхідні якості: розум, дисциплінованість, пунктуальність, сумління, а головне – ніколи не стояв осторонь, якщо бачив ситуацію, де треба втрутитись і допомогти.
Брав участь у шкільних олімпіадах з математики, економіки, географії, виборював призові місця.
Неодноразовий призер районних олімпіад з історії, правознавства, хімії. Брав участь в обласних військово-спортивних змаганнях „Козаки Поділля”.
Він чудовий син, турботливий брат, прекрасний чоловік для своєї дружини Люби і люблячий батько для синочка Давида.
Я згадую випускний, як мама, Ольга Петрівна, пов’язуючи на сцені рушник, благословляла сина і всіх випускників у незвідану життєву дорогу, як батько, Петро Петрович, із залу гордо дивився на сина, який так швидко ставав дорослим…
Так, батькам Романа і мені, як класному керівнику, є ким пишатися. Син – їхня гордість, їхня надія і їхня, в майбутньому, щаслива старість.»
Наостанок Роман побажав нашим учням: «Починаючи зі шкільних років окреслювати перед собою життєві цінності, ставити перед собою мету і поступово до неї крокувати».
І я повністю згідна з ним, адже кожен – сам коваль свого щастя.
Ми гордимося героями, які захищають нашу країну. І надіємось, що кожен наш випускник зможе завжди бути захисником своєї країни, матері, дружини, дітей.
Юний журналіст Щегельська Дар’я
