З давніх-давен наша Україна славиться святами та обрядами. Серед зимових свят виділяється, мабуть, найцікавіше – день Андрія Первозваного, чи як його ще називають у народі Калита. Свято припадає на 13 грудня і є логічним продовженням молодіжних гулянь, де хлопці та дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя. Звичаї та обряди мають дохристиянський характер: ворожіння, закликання, ритуальне кусання калити.
Вже давно традиційне вшанування Калити не відбувалося в нашому комплексі. Але учні 9-10 класів забажали повернути йому життя. Нехай же оживе одна із сторінок молодості наших матерів і бабусь, батьків та дідусів.
За роботу взялися дружно і злагоджено. Вчителі української мови та літератури писали сценарій, Оксана Ігорівна та Дмитро Олегович взялися за виготовлення декорацій, а класні керівники розподіляли ролі та репетирували свої епізоди.
Розпочинала свято наша наймолодша колега Ліля Пюрко, яка у ролі господині запросила усіх охочих до святково прикрашеної зали на вечорниці. Красою і теплом засяяла Калита на всю світлицю. З рук у руки покотилася від дівчини до дівчини. Адже Калита- це образ вічного світила, символ його о цій порі року. Навколо неї всі дії та дійства свята обертатимуться. І дівчата 9-А класу вшановували Калиту, заспівали величальних пісень . І тепер Калита сяятиме і в оселі і в душах.
До справи взялися учні 10-х класів, які влаштували забаву «кусання калити», тому що як тільки до хати приходили хлопці, то починалися різні ігри, танці та кусали калиту. Остання забава полягає в тому, що круглий калач прив’язується за стрічку до сволока, або ж до довгої палиці, яку тримав так званий Калитинський. Також пан Калитинський, що сторожив калиту, міг тримати в іншій руці квача, обмащеного в сажі, якою намагався обмазати кожного, хто пробував вкусити калиту. Іноді Калитинському в цьому допомагав Писар. Той, хто таки наважувався вкусити калиту, сідлав коцюбу і ставав паном Коцюбинським, або кочергу, і тоді ставав паном Кочержинським (чи панною) та скакав до Калитинського. Між ними відбувався жартівливий діалог. Хлопці та дівчата, що підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але щоб їм це дозволили зробити, треба було відгадати загадку, розказати скоромовку, або станцювати «зайчика». А хто калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться.
Свято Андрія здавна сповнене таємниць та незвичайних подій, адже у цей день було прийнято заглядати у своє майбутнє, тобто ворожити. Ця давня традиція – прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. І дівчата 9-Б та Г класів відтворили і це дійство.
Останніми на вечорниці увірвалися учні 9-В класу, які почали частування. Крім калити на Андрія ще пекли пампушки, або балабушки, ліпили вареники (з капустою, сливами, вишнями, маком), узвар, книші (пироги з начинкою), пшоняну чи гречану кашу, рибу, капусту, голубці, кисіль, пекли пиріжки. Ох і смакоту наготували дівчата, вдалося скуштувати багатьом учням нашого НВК.
Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережімо цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!
Вчитель української мови та літератури Старинська С.П.