У червні 2025 року в стінах рідного ліцею імені Героя України Максима Отінова відбулася довгоочікувана подія — зустріч випускників, яка стала справжнім святом пам’яті, вдячності й дружби. Традиційно вона проходить у третю суботу червня, і цього року також зібрала випускників ювілейних років, щоб разом згадати шкільні роки, побачити вчителів, однокласників і знову відчути себе частинкою великої  родини школи №6, НВК та ліцею.

Цьогоріч захід розпочався у символічному місці — музеї ліцею, де випускники різних років мали змогу переглянути старі світлини, знайти себе на класних фото, згадати улюблені моменти зі шкільного життя. І хоч минуло вже багато років з моменту випуску для кожного з гостей, атмосфера зустрічі знову повертала їх у дитинство — до тих щасливих часів, коли життя було сповнене мрій, галасу перерв, першої парти і перших друзів.

Особливо зворушливо звучали спогади класних керівників та однокласників, які ділилися історіями зі свого дитинства, мрій, які вже стали реальністю, та планів, які ще попереду. Ірина Богданівна Чорна, викликала сльози у всіх, згадавши про свого учня, Шафінського Івана, випускника 2015 року, який віддав найцінніше,  своє життя за нас і загинув у 2023 році.

Перші випускники 1990року, а саме Олена Розломитель та Віталій Козак,  згадували, як прийшли до щойно відкритої школи №6, де ще відчувався запах свіжої фарби, стояли новенькі парти, а стіни були прикрашені щойно повішеними портретами класиків. Вони пам’ятають, як усе починалося — перші вчителі, перші зміни, перші дзвінки і мрії. Їхні спогади стали живим нагадуванням про шлях, який пройшла школа за 35 років.

Далі учасники зустрічі розійшлися по класних кабінетах, де на них чекала сучасна технологічна несподіванка — онлайн-спілкування з тими, хто зараз далеко: випускниками, що служать у Збройних силах України, або тимчасово перебувають за кордоном. Було чимало емоцій, сліз, обіймів — нехай і віртуальних, але не менш щирих.

Наступним етапом стала урочиста частина в актовому залі. Всі присутні вшанували хвилиною мовчання випускників та вчителів, які відійшли у вічність. Прозвучала традиційна перекличка випусків за роками, що викликала щирі посмішки й радісні вигуки, адже кожен рік — це ціла історія. Особливий момент — відеозвернення від військових, які подякували ліцею за виховання, за пам’ять, за підтримку.

Зворушив до сліз виступ Юрія Щепановського, випускника ліцею 2005 року, нині військового, який наголосив на тому, що в найтяжчі миті на передовій саме молитва дає силу, тримає дух і допомагає вижити. Його слова стали нагадуванням про духовну єдність, підтримку і віру, які потрібні кожному, особливо в умовах війни.

Атмосферу свята доповнили пісні, танці у виконанні сучасних учнів ліцею, які вклали душу у свої виступи.

Із натхненними словами до гостей звернулися директор ліцею Ревуцький В.В, класні керівники, вчителі, які й досі пам’ятають своїх вихованців і радіють їхнім досягненням. Зустріч завершилася спільним фото, яке поповнить колекцію пам’ятних кадрів музею й залишиться символом єдності, любові до школи та вдячності за роки, проведені разом.

Цьогоріч зустріч мала ще одну важливу мету — благодійність. У актовому залі ліцею було встановлено скриньку для збору коштів, а також створено онлайн-монобанку, щоб кожен міг долучитися до допомоги. Усі зібрані кошти в сумі 25881 грн. підуть на підтримку випускників-захисників та потреби військових.

Цього дня ліцей знову ожив спогадами, сміхом і щирістю. Бо справжнє дитинство, справжня дружба і справжній дім — назавжди залишаються з нами.

Вчитель української мови та літератури Старинська С.П