1989 рік почала працювати ще одна кафедра, кафедра зарубіжної літератури, згодом дві кафедри об’єдналися і утворили кафедру словесності.
Але вчителі-зарубіжники мають свою славну історію. Знайомили учнів з шедеврами світової класики Майборода Неля Анатоліївна, Мариняк Людмила Борисівна, Ковальчук Людмила Ярославівна, Войціховська Галина Василівна.
«Сімнадцять років пропрацювала я у нашій школі»-згадує Мариняк Людмила Борисівна. За цей час вона називалася по-різному: школа №6, колегіум, гімназія, НВК. Але як би її не називали, вона була і залишається рідним навчальним закладом. Тут два роки навчалася моя дочка Юлія, одинадцять- моя внучка Ірина, у молодших класах зараз вчиться внук Сашко. В цілому наша родина пов’язана з цим навчальним закладом більше 30 років.
І предмет, який я читала, не раз міняв свою назву: ЛНС ( література народів світу), світова література, зарубіжна література. Предмет був відносно новий. Доводилося проходити через відсутність підручників та текстів, що мали навчатися, опрацьовувати корективи у програмовому матеріалі з предмету. Але я вважаю свій предмет дуже цікавим. За час моєї роботи з’явилася 12-бальна система оцінювання, 11-річна освіта і велика кількість різних інновацій. У зв’язку з цим велася плідна методична робота, знайомилися з нормативно-правовою базою закону про освіту, з новими програмами і практичним забезпеченням навчально-виховного процесу. Дирекція закладу завжди втілювала у шкільне життя, як у навчальний процес, так і у виховний, все нове і передове. Сприяла тому, щоб не тільки учні вивчали такий предмет як, наприклад, інформатика, але і влаштовувала для вчителів “лікбези” з питань комп’ютерної грамотності. Це дуже стало у нагоді у професії, так і в приватному житті.Дуже різноманітною була і, надіюсь, зараз є позакласна робота з учнями. Це класні години та предметні тижні; шкільні, районні та обласні олімпіади з різних предметів; тематичні вечори та дні класу; ярмарки та вистави; КВН, музичні конкурси та спортивні змагання. З метою профорієнтації влаштовувалися екскурсії на підприємства міста (МТС, машинобудівний завод, харчокомбінат, цукровий завод), їздили в анатомічний музей при Тернопільському держаному медичному університеті. Під час канікул учні відвідували мальовничі місця нашої країни та зарубіжжя. З 10-класниками побували у Латвії, в Ризі. Незабутніми були екскурсії по місту, в музей ретро авто. В Юрмалі побачили будиночок, де жив і творив знаменитий поет Латвії Яніс Райніс. Слухали концерт органної музики скандинавських країн у Домському соборі. Милувалися не по-літньому холодним Балтійським морем.Так у симбіозі шкільного навчання, виховання та пізнанні нових горизонів і зростає молоде покоління, наша зміна.
Бажаю подальшого зростання НВК: педколективу – творчої енергії, наснаги, успіхів у такій нелегкій, але благородній роботі. Хай ніколи не міліє струмочок, з кмітливих та старанних учнів, який вмивається в Океан знань!
Людмила Ярославівна Ковальчук: «Пригадую літо 1989 року. Ми перейшли з 5 школи в школу №6. Ще не все готово до нового навчального року. І тут почалося! З ранку до вечора готуємо свої кабінети і фарбуємо, миємо, прикрашаємо. Дивлюся, що в Галини Миколаївни підлога аж виблискує, а в мене в 352 якась матова. Давай перефарбовувати. В Людмили Борисівни з’явились квіти на підвіконнях. Ми не гірші! І ось кабінети котові зустрічати учнів. Мені випала честь бути класним керівником першого випускного 11-го класу. Клас вийшов збірним. Прийшли діти не лише з різних класів, але й з різних шкіл. Пригадую, одна з моїх колег каже: «Ти кого в клас береш? Це ж перші хулігани в першій школі.» Мова йде про Вовчика Кінделевича і Колю Габателя. Дай Боже всім в клас таких “хуліганів”. Володя відразу ж стає моєю “правою рукою”. Колю вже давно не бачили, а з Володею і до сьогоднішнього дня зустрічаємось як рідні.Почались шкільні будні. І знову між нами, вчителями, змагання: хто краще проведе урок чи позакласний захід. Ми не працювали в школі, ми жили школою, і не тільки ми, а й діти. Який там звичайний урок! Давай «літературне кафе», урок-дискут , урок-екскурсія, спектакль, уроки поезії під гітару… З ностальгією пригадую той час.
Весна 1990-го року. Мої одинадцятикласниці на уроці трудового навчання шиють синьо-жовті прапорці, а хлопці їх прикріплюють до головних уборів. Тоді нас ще не розуміли!..Швидко промайнув перший рік навчання. Перший випускний бал! Допомогла нам його готувати мама Олега Біди. Вона за фахом режисер-постановник.Мабуть, саме тоді започаткували такі випускні вечори, про які згодом будуть говорити в усьому районі.І знову мені пощастило! Я стала класним керівником надзвичайного класу. Депутат Верховної Ради і міністр… А це чогось варте! І знову шкільне життя завирувало, клуб «Сім’я, книга, пісня», предметні тижні, вечори, ярмарки… З великою подякою згадую батьків моїх учнів, які брали найактивнішу участь у нашому позашкільному житті. Навіть звичайні батьківські збори перетворювались на цікаву зустріч. Якось до батьківських зборів провела анкетування серед учнів: як вони проводять вільний час, що читають, чи завжди вони слухняні і т.д. Зачитую. Прізвищ не називала. В класі регіт. Кожен впізнає свою дитину. До речі, ніколи не ділила учнів на “хороших” і “поганих”. За це дякую своїй мамі, яка говорила: “Пам’ятай, що для кожної мами її дитина найкраща”. Мабуть, саме тому батьки майже стовідсотково відвідували всі позашкільні заходи.Я дуже пишаюся цим класом Не хочу навіть нікого називати, бо всі вони мені дорогі та любі. Хтось з них добився великих успіхів, а хтось просто залишився хорошою людиною.Тридцять років… Половина мого життя…І хоча в школі я вже давно не працюю, та роки роботи вчителем у школі № 6 назавжди залишаться найяскравішими в моїй біографії.
Неоніла Анатоліївна Майборода: «Знаменним для мене став 1989-ий рік, бо саме в цьому році я розпочала працювати вчителькою російської мови та літератури у Волочиській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6.Тридцять років минуло… А це майже половина всього мого життя. Позаду – тисячі уроків, а ще – пережиті долі – моя і тих юних громадян, які приходили до мене десятирічними, несміливими, можливо, наївними, а з плином часу дорослішали, мужніли, ставили готовими до життя після школи.Багато пережито за ці 30 років, але неможливо забути ті допитливі оченята, ті перші щирі одкровення, які знаходила в учнівських творах. Деякі з них зберегла і перечитую у важкі хвилини. Цьому зближенню зі своїми учнями сприяв і предмет «зарубіжна література», який вважаю особливим, бо навчає життєвої мудрості, яка вміщена у найкращих творах світових письменників. Саме у стінах НВК я знайшла таку діяльність, яка найбільше відповідає моїй суті, моїм уподобанням, моєму сенсу життя.Мій трудовий шлях підходить до кінця.Вдячна всім – і своїм колегам, з якими прожила ці роки, і учням декількох поколінь, яких навчала, які інколи, навчали і мене.А рідному НВК бажаю і надалі бути найкращими в усьому, приймати в свої обійми сотні маленьких громадян, навчати їх, виховувати, плекати майбутнє нашої країни.
Войціховська Галина Василівна: «Чесно кажучи, згадати, звичайно, є багато чого… Аж не віриться, що вже минуло 30 років… 30 років моєї педагогічної кар’єри… 30 років!!!»
Я перейшла працювати з 5 школи в школу №6, маючи 2 роки педагогічного стажу. Чи було на той час лячно, так. Але поряд були досить хороші, досвідчені колеги: Гуляк О.В., Ковальчук Л.Я., Пастух Г.М., Мариняк Л.Б., які завжди допомагали своїми порадами, підтримували. В школі були неймовірно дружні стосунки вчителів і дітей, таке зустрічається рідко, навіть дуже. Усі хотіли, щоб школа булла найкращою, ми жили нею і учні, і вчителі.
Клуб ”Сім’я, книга пісня”, предметні тижні, вечори, ярмарки, КВК між вчителями і учнями, актова зала деколи не могла вмістити усіх бажаючих, тому що приходили не тільки учні, вчителі, батьки вболівати з нашої школи, але і учні з інших шкіл міста. А наше “Кохання з першого погляду” показували на екранах місцевого телебачення!Ех!… За ці роки у нас було багато чого.
30 років… Половина мого життя… Чи поміняла б я свій фах на інший? Чи поміняла я свою школу на іншу? – Ніколи!
Сьогодні справу попередників продовжують Войціховська Галина Василівна, Майборода Неоніла Анатоліївна, Яцина Інна Григорівна.
Юний журналіст Биць Валерій
