Гордимося подвигами прадідів. 9-Б

Щороку 8 травня ми відзначаємо День пам’яті і примирення.

Метою відзначення є гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму.

Кожен із нас повинен пам’ятати, яку дорогу ціну заплатив український народ за участь у найстрашніший за всю світову історію війні.

Неможливо стерти з пам’яті людської великі подвиги, трагедію нашого народу – нерівні битви, самопожертву, відданість та перемоги.

Звісно, кожен має право по-різному дивитися на Другу світову війну, по-різному її трактувати, але жоден із нас не має права забути тих, хто віддав своє життя за наше з вами майбутнє у нечисленних боях.

Пам’ятати та гордитися подвигами прадідів – це лише часточка великої данини пошани усім полеглим під час Другої світової війни.

Неоцінений дарунок батьків, дідів і прадідів – жити та будувати світле майбутнє, ніколи не має бути забутим при жодних обставинах та змінах в суспільстві.

Сьогодні важко знайти родину, яка не втратила нікого у Другій світовій війні, моя сім’я не виняток. І хоча 8 травня, в День пам’яті і примирення, у нашої родини, нажаль, немає змоги покласти квіти до могили дідуся Дороша Івана, але ми його завжди згадуємо і пам’ятаємо.

Щиро вітаю усіх зі святом Великої Перемоги і Днем пам’яті та примирення! Ми вклоняємося ветеранам! Миру всім нам на нашій рідній землі, на нашій вільній Україні!

Гребович Нікіта, учень 9-Б класу

Гордимося подвигами прадідів

1945 рік. Солдати України нарешті змогли підняти переможний прапор і легко видихнути.

Багатьом ще змалечку розповідали про Другу світову війну. Нажаль, з кожним днем стає все менше людей, які пам’ятають той день, коли українці гордо і радісно вибігали на вулиці, щоб нарешті побачити своїх захисників, тому ми повинні берегти пам’ять про наших героїв. Для цього ми кожен рік збираємося, щоб відсвяткувати День Перемоги, та просто ділимося розповідями про ці роки.

Про події цього часу мені розповідав мій прадідусь – Голубйовський Іван Пилипович. Я тоді ще зовсім маленька була, але пам’ятаю все дуже добре, ніби він ще вчора показував мені свої медалі та фотографії, розповідав про своїх друзів, які любили на ніч один одному розповідати про своїх коханих дівчат.

Я дуже любила розглядати всі його нагороди, скільки б не дивилась, було цікаво та захоплююче. Також він часто розповідав мені про поранення, які отримав на війні. Друзі жартома називали його «залізним орлом», бо  не відступав навіть після поранень.

Я ще тоді дуже гордилась своїм дідусем Іваном, як і зараз. Я знаю, що він зробив багато для молодого покоління, як і інші солдати-герої.

І хоч мого героя в живих уже немає, пам’ять про нього не згасає, багато його медалей зберігається у музеї, але і у моєї сім’ї також залишились деякі нагороди. Мені дуже пощастило, що я маю такого прадідуся.

Карасевич Олександра 9-Б клас

Залишити відповідь